На порозі старту чергового Чемпіонату України з регбіліг (адже ще декілька днів і новий сезон постукає у двері кожної з команд-учасниць), подумалось ще про одну тему, чомусь нами не дуже досі розкриту). А навіялась вона спогадами про відвідування ігор чемпіонату і кубку, мандрівками та розмовами про перспективи розвитку нашого улюбленого виду спорту. Постійно повторюючи, що регбіліг – то передусім командна гра, де загальний успіх визначається злагодженістю дій усіх ланок, впевненістю у своєму партнері, ми забуваємо про ще один дуже важливий, навіть можна сказати іноді визначальний чинник досягнення необхідного результату – це наші вболівальники. Так, це те явище, яке у футболі ми називаємо «12-тий гравець команди», загалом у спорті говоримо про них – фанати та групи підтримки, у регбіліг же скажемо: це наше все, адже шануємо кожного, хто відвідує ігри та вболіває. Чому? Бо саме вболівальники своєю присутністю на іграх додатково надихають і мотивують, примушують піднятись, коли ти майже розчавлений після «захвату» суперника, прискорюють тебе, коли до залікового поля залишається ще декілька метрів..Саме їм – нашим відданим, вдячним, запальним, голосистим і не дуже – присвячується черговий момент розповіді про регбіліг.
Із обізнаністю населення про цей вид спорту у нашій країні поки що не дуже, тому кожен, хто з різних причин опиняється на стадіоні в день гри, неодмінно привертає увагу команд. Скажемо вам, за минулий рік вже можна скласти певну класифікацію фанів регбіліг. От, наприклад, наймасовіше, з того, що довелось побачити, вболівають у Рівному (думається, Збірна це відчула на 100%), найродинніше «вболівання» у Харкові за «Легіон XIII», своєрідно по-товариськи підтримують гравців у Києві, дуже стійкі у всіх сенсах цього слова (адже їх не лякають, ані дуже холодна погода, ані травми гравців, ані розгромні рахунки) вболівальники у Миколаєві, за своїх «всіх порвуть» глядачі у Кривому Розі, і здається, напрочуд гостинні та позитивні ті, хто приходять на стадіон у Покровську.
Вони – напрочуд різні: хтось опинився на грі через особисте прохання когось із гравців, хтось прийшов підтримати чоловіка, брата чи сина, хтось просто проходив повз і зупинився, аби зрозуміти, що це за «диковинна» гра така, для когось – те, що відбувається на полі абсолютна новина і нічого неясно, деякі – вже профі та в правилах добре орієнтуються.
Вони – дуже віддані: одні прийдуть, аби підтримати за будь-якої погоди та обставин, інші – подолають сотні кілометрів та різні пригоди, аби дві годинки побути разом із своїми «улюбленцями», або будуть постійно чекати інформації у соцмережах про результати гри.
Вони – розмаїті, і від цього унікальні:гра об’єднує у вболіванні малюка та сивого дідуся, такого собі крутого ультрас (бо цікаво, що це таке «регбіліг») та поважного політика, гарну дівчину і перелякану за свого сина маму.
Вони можуть неправильно промовляти назви команд, не розумітись перший раз на суті протистояння, без табло не орієнтуватись у рахунку, озиратись у пошуках того, хто б правила пояснив, але прийшовши одного разу подивитись на регбіліг, вони вже точно сюди повернуться. Перевірено. Бо це захоплює. І ці люди не вигадані персонажі, це ті, кого довелось побачити і почути на наших іграх.
Так, ми поки не граємо на стадіонах, розрахованих на десятки тисяч глядачів, ми досі друкуємо буклети і програмки, аби привернути до себе увагу, ми пускаємо в хід перед кожною грою акцію «приведи друга, брата, сестру, маму і тата», але завжди впевнені, що ті, кого ми побачили на стадіоні одного разу, це вже наш +. Плюс до тринадцяти основних, що виходять на поле. Плюс – то 1, 2, 10, у когось 50 чи 100, а може навіть 2000 закоханих, як і ми з вами, у цю гру. Назавжди.
Здається, напередодні чергового старту варто про них згадати, чи не так?І з особливим сподіванням чекати їх разом з новими людьми на наших стадіонах. Колись і українське регбіліг збиратиме багатотисячні стадіони, де вболівальники пускатимуть «хвилі» і скандуватимуть за своїх. Чому у цьому впевнені? Бо ми вже команда, з тими, хто вболіває нині. 13+.
Тож разом, до нових звершень. Поїхали. ДАЛІ БУДЕ..

Олена Морозан.